Імміграційна політика відіграє вирішальну роль у формуванні демографічної та економічної динаміки Канади. Вона визначає, як уряд регулює, хто може в’їжджати та оселятися в країні, і зазнала значних змін з часів Конфедерації. Історично імміграційна політика спрямована на зростання населення, розвиток країни та забезпечення стабільної робочої сили для економіки. У цій статті розглядаються ключові зміни в імміграційній політиці Канади, особливо під керівництвом Стівена Харпера й Джастіна Трюдо, з акцентом на протилежних філософіях і підходах цих двох лідерів.
Історичний контекст
Після Другої світової війни різні федеральні відомства відповідали за імміграційну політику Канади. Від Міністерства шахт і ресурсів у кінці 1930-х, до Департаменту громадянства та імміграції (CIC) у 1950–1966 та 1992–2016 роках — ці установи заклали основу для сучасної імміграційної системи. Сьогодні основну відповідальність несе Міністерство імміграції, біженців і громадянства Канади (IRCC), яке формує політику відповідно до змін у суспільстві.
Консервативний уряд Стівена Харпера (2006–2015)
Період керівництва Стівена Харпера відзначився масштабною реформою імміграційної системи Канади. Міністр громадянства, імміграції та мультикультуралізму Джейсон Кенні відіграв ключову роль у впровадженні важливих змін. Його ініціативами стали програми на кшталт Super Visa для батьків і дідусів/бабусь, а також Start-Up Visa для підприємців. Ці програми були спрямовані на залучення кваліфікованих кадрів і вирішення демографічних викликів.
Хоча були й прогресивні ініціативи, уряд Гарпера зазнав критики за підхід до сирійської біженської кризи. Стратегія акцентувала увагу на питаннях безпеки та вибірковому переселенні, що викликало негативну реакцію правозахисників. До того ж, політика Кенні щодо скорочення медичних послуг для біженців та зниження віку залежних дітей із 22 до 19 років була піддана пильному аналізу.
Впровадження системи Express Entry
Одним із найвизначніших нововведень уряду Харпера стала система Express Entry, запроваджена у 2015 році. Вона трансформувала імміграційний процес: від прямого надання статусу постійного резидента — до необхідності доведення економічної спроможності оселитися в Канаді.
Система базувалася на трьох головних цілях: гнучкість у відборі, відповідність потребам ринку праці та швидкість опрацювання заяв. Попри критику, Express Entry досягла багатьох запланованих результатів.
Повноваження міністра та ініціативи CBSA
Значною зміною стало передання контролю за імміграційними програмами від парламенту до CIC та Міністерства економічного і соціального розвитку (ESDC). Через міністерські інструкції ці органи отримали право створювати, або скасовувати програми, регулювати опрацювання заявок, встановлювати ліміти та відхиляти заявки без значного парламентського контролю.
Агентство прикордонної служби Канади (CBSA) почала подавати заяви на припинення захисту щодо осіб, яких підозрювали у повторному зверненні за захистом до своєї країни походження.
У 2014 році було ухвалено законодавство, що дозволяло позбавляти канадського громадянства осіб, засуджених за тяжкі злочини, зокрема тероризм. Вперше це стосувалося і громадян, які народилися в Канаді — крок, що спричинив широку суспільну дискусію.
Ліберальний уряд Джастіна Трюдо (2015–2025)
Після обрання Джастіна Трюдо та Ліберальної партії у 2015 році, імміграційна політика набула нового напряму. Головним елементом програми Трюдо стало суттєве збільшення рівня імміграції з акцентом на гуманітарні аспекти та возз’єднання сімей.
Основні зміни в політиці
- Збільшення кількості іммігрантів
- Програми переселення біженців
- Удосконалення Express Entry
- Програми возз’єднання сімей
- Підтримка міжнародних студентів
- Модифікація Програми тимчасових іноземних працівників
- Прихильність до різноманіття й інклюзії
- Збільшення франкомовної імміграції
- Використання технологій
- Залучення громадськості
Новітні події
Попри зобов’язання підтримувати високий рівень імміграції, уряд Трюдо оголосив про значне скорочення плану рівнів імміграції на 2025 рік — з 500000 до 395000 осіб. Це відображає зміну політичної ситуації та економічні реалії.
Висновок
Еволюція імміграційної політики Канади за урядів Гарпера й Трюдо демонструє складне поєднання гуманітарних міркувань, економічних потреб і внутрішніх цінностей. У той час як уряд Харпера робив акцент на вибірковості та безпеці, підхід Трюдо базується на інклюзивності та реагуванні на гуманітарні кризи.
Під проводом Марка Карні новообраний Ліберальний уряд окреслив новий курс імміграційної політики Канади. Визнавши, що попередні темпи зростання кількості іммігрантів були надто високими, уряд заявив про намір стабілізувати щорічний рівень постійної імміграції на позначці, що не перевищує 1% від загальної чисельності населення Канади.
Майбутнє імміграційної системи Канади, що залежить від нещодавніх змін, і надалі визначатиме національну ідентичність та демографічний розвиток країни. Оскільки громадська думка змінюється, імміграція залишається критично важливою темою в канадській політиці з істотними наслідками для зростання країни та її міжнародної репутації.